«Машиніст електропоїзда» – на робочій формі Катерини Єсипчук вишита назва її нової професії, яка ще не так давно була однією із заборонених для жінок в Україні через «небезпечні та шкідливі умови праці». Від скасування заборони до першої самостійної зміни Катерини – першої жінки-машиністки в 65-річній історії київського метро – минуло 7,5 років.
Катерина Єсипчук, спілкуючись з українськими журналістами, показує, як машиністи відчиняють двері вагонів потяга метро. Цей алгоритм дій віднедавна їй доводиться повторювати щодня десятки разів на «Сніжинці», «Акваріумі», «Джойстику» чи «Кракені» – в розмові про залаштунки своєї роботи Катерина розсекретила прізвиська, які машиністи дали поїздам столичної підземки. Система керування різних зчепів відрізняється, і кожен має бути готовий вирушити на будь-якому з них.
Перша машиністка Київського метро Катерина Єсипчук у потязі
За словами Катерини, їй вивчити «пульт» було не складно, оскільки дівчина вміє водити автомобіль. Однак спершу досвід водіння машини вилізав машиністці боком: у потязі метро гальмувати потрібно руками, а вона, звикла до педалей легкового авто, інстинктивно впиралася ногами у підлогу. «Коли я виходила з поїзда, у мене боліли ноги і нили коліна», – пригадує дівчина.
Вигляд на кабіну машиніста потяга метро спереду
Із 28 людей у групі на курсах машиністів, які закінчила Катерина, до кінця навчання дійшла третина студентів, з жінок – лише вона одна. Єдиною дівчиною вона була і на весь курс в коледжі в Дніпрі, де до переїзду в Київ отримала освіту інженера-механіка. Каже, що деякі викладачі сумнівалися, що вона довчиться до випуску: «А ні, не вийшло. Всі дотягнули до кінця».
Робоча форма Катерини Єсипчук. Професія машиніста електропоїзда була забороненою для жінок до 2017 року
Найстрашнішим у своїй новій роботі дівчина називає пасажирів, які не дотримуються правил поведінки у метро – наприклад, блокують зачинення дверей чи намагаються відчинити їх самостійно.
Такі дії значно додають клопоту машиністам: якщо пощастить і такий пасажир не виведе з ладу механізм дверей, то щонайменше може порушити графік руху метро. «Всі стараються бігти у той поїзд, всі спішать і не замислюються, що у кожної машини є свої комп'ютери, воно все «думає» і забирає певний час, – каже Катерина. – Також ніхто не зважає, що це реальний стрес для машиніста, це його увага і концентрація. Якщо оголошено, що двері зачиняються, то не треба бігти вже в ці двері».
Однак найбільше дівчину обурюють хулігани: «Для деяких людей весело залізти між вагонами. Але насправді це не весело. У таких випадках машиністи розуміють: що би там не сталося, вони несуть відповідальність за життя таких пасажирів. Тобто якщо він там між вагонами не втримається, то це і твої проблеми так само». Злагоджені процеси в метро може порушити навіть чийсь малюнок на вагоні, каже машиністка: «Це несе за собою відміну поїзда. Його знімають з маршруту для того, аби відмити. Це все людський ресурс, а вони (хулігани – ред.) просто зробили і пішли».
До того, як стати машиністкою, Катерина встигла попрацювати на різних посадах в структурах Київського метрополітену
Якщо ПНРМ (порушення нормальної роботи метрополітену – ред.), як це офіційно називають у підземці, стається з вини машиніста, то йому можуть дати догану, забрати премію або відправити на перескладання іспитів.
Одного разу і в Катерини виник інцидент із пасажирами метро: «У нас були відчинені двері в кабіну, бо міняли розклад. І в цей момент пасажири підійшли привітатися, ми привіталися у відповідь, а вони зняли це на відео. А розмовляти з пасажирами через відчинені двері не можна. Тільки через зачинені».
Це відео побачили в метрополітені, і до машиністки були запитання.
Потяги Київського метрополітену в депо
Сама Катерина Єсипчук намагається не бувати в метро в якості пасажирки: «Коли треба кудись поїхати, я шукаю альтернативні шляхи – краще поїду машиною, маршруткою або автобусом. Метро – це постійний шум. За цілу зміну він набридає, та і загалом дає про себе знати. Через нього в метро треба говорити голосно, щоб тебе почув чи то диспетчер, чи інструктор. І я до цього звикла. А потім розмовляю із кимось, а мені кажуть: «Ну чого ти кричиш?».
Каже, що її улюблена станція – це та, з якої вона виходить додому.
Катеина Єсипчук в депо столичного метро
Катерина родом з Мирнограда, що біля Покровська на Донеччині. За її рідне місто зараз тривають бої. Сім'я машиністки виїхала звідти, але Мирноград постійно постає у спогадах: «Як би воно не було, це дім. Всі мають надію, що рано чи пізно повернуться».
Завдяки сусідам та волонтерам Катерина знає, що її родинний будинок не зруйнований, але пошкоджений обстрілами: «Хочеться, щоб усе було добре й можна було би сказати: «нарешті я їду додому».
Пульт керування потягом метро
До того, як стати машиністкою у червні цього року, Катерина встигла попрацювати на різних посадах в структурах Київського метрополітену. Спробувати цю професію їй запропонував знайомий зі словами: «А чому ні?». Ті самі слова дівчина почула і від свого чоловіка, який тоді підтримав її у новому починанні.
Чи стане це справою її життя, Катерина поки не знає: «Чи бачу я себе далі в цій професії? Я думаю, що будемо пробувати. Я хочу подивитись, як воно буде. Якщо зрозумію, що мені важко чи це не моє, то, звичайно, знайду іншу спеціалізацію. Але зараз буду пробувати, буду їздити».
Війна очима американця. Потяг із світлинами Говарда Баффета запустили в Україні (фотогалерея)